ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ - 2024
04.03.2024 - у ліцеї розпочинаються заходи, присвячені Шевченківським дням, які щорічно відзначають 9-10 березня.
У радянських передмовах та коментарях до Шевченка до подробиць і роз’яснень не вдавалися. Натомість, з одного боку всіляко підкреслюючи, що Шевченко «боровся проти царату», з іншого, як і в царській цензурі, найбільш антимосковські та проукраїнські твори Шевченка просто не друкувалися. Тільки, якщо в царські часи цензура вилучала окремі рядки, то в радянські часи зникали цілі твори. Так, до «Кобзаря» видання 1950 року не увійшло аж 18 творів, зокрема «Якби ти, Богдане», «Розрита могила», «Великий льох», «Чигирине, Чигирине», «Стоїть в селі Суботові», «Іржавець», «Давидові псалми», «Заступила чорна хмара» та ін.
Цікавою була практика масового видання так званих «Малих Кобзарів» - «вибраного Шевченка», до яких не входив жоден із його «неоднозначних» творів. А коментарі та передмови всіляко ліпили із Шевченка образ «вірного друга усіх пригноблених», який палко підтримував «російських демократів».
Що цікаво: якщо поезія «Чигирине, Чигирине» й потрапляла до канону цих «Малих Кобзарів», то переважно у варіанті, який фігурує в цензурованих дореволюційних «Кобзарях»:
За що ж боролись ми з панами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Татарські ребра??.
тоді як в академічному світі добре був відомий рукопис Тараса Шавченка, де його рукою були написані інші слова:
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами Московські ребра??.
Не менш промовистими в радянські часи є і перекладацькі практики творів Шевченка, особливо російською. Звідти при перекладі позникала уся антиросійська риторика або була замінена на антицарську. Ось лише деякі приклади такого «перекладу»: «по-московськи лає» в російському варіанті стало «крепкой бранью осыпает»; «москалики що заздріли, то все очухрали» — «царских слуг объяла зависть, все поразоряли»; «ляхи були — усе взяли, кров повипивали. А москалі і світ Божий в путо закували» — «Шляхта была и все взяла, кровь повыпивала. А царица даже воздух в цепи заковала»; «на квиток повірив москалеві» — «Расписке поверил чиновничьей»; «може, Москва випалила і Дніпро спустила в синє море» — «Может, выжжена Украйна, может, Днепр спустили в синее море»; «Твої діти молодії... московською блекотою... заглушені» — «Сыновья родные... под царевой беленою... заглохшие»; «Як все москаль позабирає, як розкопа великий льох» — «Когда начальство раскопает и славный обкрадет подвал».
А паралельно з цим будь-яка спроба відкрити для себе справжнього, живого Шевченка була підставою для того, щоб тебе «взяв на олівець» КГБ. 22 травня в Києві біля пам’ятника Шевченку щороку чергували «сексоти», записуючи кожного, хто приходив із квітами чи читав вірші поета, в «буржуазні націоналісти».
Повернення Шевченка в нашу культуру триває й досі. На початку 1990-х він був символом національно-культурного відродження. У 2014-му він був на барикадах Революції Гідності. І саме зараз його антимосковська тема, яку так намагалися витерти з його творчості і царська, і радянська цензура, набуває особливого значення.
Джерело:
Commentaires